28 липня 2020




Постановою КМУ від 22 липня 2020 р. № 637 внесені зміни до  Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я (постанова КМУ від 27.12.2017 р. № 1094)



ü Змінений порядок призначення виконуючого обов’язки керівника ЗОЗ у випадку виникнення вакантної посади на період до призначення керівника за результатами конкурсу. Зокрема, тепер передбачена можливість призначати в.о. керівника також з числа осіб, які не є працівниками ЗОЗ, але на термін не більше двох місяців. Раніше такі функції можна було покласти лише на штатного працівника ЗОЗ.
ü Для проведення окремого конкурсу рішенням органу управління утворюється окрема конкурсна комісія. Раніше було передбачено створення як окремої комісії, так і постійно діючої.
ü При формуванні складу конкурсної комісії вилучено участь громадської ради при органі управління щодо висунення чи погодження  представників від громадських організацій. Тепер передбачено, що до складу комісії входять представники галузевих професійних спілок, громадських об’єднань у сфері охорони здоров’я відповідного функціонального спрямування та/або у сфері запобігання корупції і антикорупційної діяльності (за умови реєстрації таких громадських об’єднань не менш як за два роки до дати рішення про проведення конкурсу) та/або незалежні експерти у сфері охорони здоров’я. Такі  організації подають по чотири кандидатури органу управління, який визначає представників до складу конкурсної комісії з таких кандидатур та/або з переліку незалежних експертів у сфері охорони здоров’я у кількості, рівній кількості представників органу управління
ü Оголошення про початок формування конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу управління одночасно з оприлюдненням рішення про проведення конкурсу.


27 червня 2020

28 червня - День Конституції України


Стаття 49 Конституції України
 Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002}
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Конституція - Основний закон держави.

Конституція - основний вимір медичної реформи.


Конституційний суд України у своєму рішенні № 10-рп/2002 від 29.05.2002  в рамках тлумачення ст. 49 Конституції України встановив ряд чітких правових висновків щодо того, як слід правильно розуміти конституційне положення про право на безплатну медичну допомогу. Зокрема:
 У   державних  та  комунальних  закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та  без  попереднього,  поточного  або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
  Поняття медичної  допомоги,  умови  запровадження   медичного страхування,  у  тому числі державного,  формування і використання добровільних медичних фондів,  а також  порядок  надання  медичних  послуг,  які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах  охорони  здоров'я  та  перелік таких послуг мають бути визначені законом.
√  Запровадження  державного   медичного   страхування не суперечитиме конституційному припису лише у тому разі,  коли платниками обов'язкових страхових платежів (внесків)   будуть   організації,   установи,  підприємства,  інші господарюючі суб'єкти,  які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) з громадян у  системі  державного  медичного  страхування  не   відповідатиме конституційному положенню, оскільки буде однією з форм оплати за надання  їм  допомоги  у  державних  і  комунальних закладах охорони здоров'я.
  Конституція України  не забороняє   можливості   надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за  термінологією  Всесвітньої  організації  охорони  здоров'я  - "медичних послуг другорядного значення", "парамедичних послуг"), у зазначених закладах за окрему плату. Проте, перелік таких  платних послуг не може вторгатися  у  межі  безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог п.6  ч. 1 ст.  92  Конституції  України  має встановлюватись законом.
 √ Неприйнятними  з позицій припису статті  49 Конституції України є встановлення  якихось  меж  безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня,  надання такої допомоги  лише  неспроможним  верствам  населення  чи  "у  рамках, визначених  законом"  тощо.  Це  суперечить  положенням  статті 3, частини третьої  статті  22  та  низки  інших  статей  Конституції України.  Безоплатна медична допомога,  передбачена Конституцією України,  повинна  надаватись  всім громадянам  у повному обсязі,  тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров'я.


В тематичній рубриці «МЕДИЧНА РЕФОРМА» на сторінці Львівського юридичного медичного клубу розміщені основні документи з питань реформування системи охорони здоров’я.

05 травня 2020

Зміни до порядку видачі лікарняних у зв’язку із карантином



 Наказом Міністерства охорони здоров’я України від  27 квітня 2020 року № 963 затверджено  Зміни до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (наказ МОЗ від 13листопада 2001 року № 455), пов’язаних із карантином та епідемією  коронавірусної хвороби (COVID-19). Ними передбачено наступні положення:



ü Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності (пункт 1.7 розділу 1 Інструкції)
ü На період проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацією та ліквідацією її спалахів та епідемій в Україні, відкриття листків непрацездатності може здійснюватися лікарем, що надає первинну медичну допомогу на підставі звернення та опитування хворого за допомогою засобів телефонного зв’язку або інтернеттелефонії з обов’язковим відповідним записом у медичній карті амбулаторного хворого (пункт 1.7 розділу 1 Інструкції)
ü На період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення, які були в контакті з інфекційними хворими або є бактеріоносіями, у разі неможливості здійснення тимчасового переведення за згодою на іншу роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, листок непрацездатності видається лікарем-інфекціоністом або лікуючим лікарем на підставі результатів досліджень лабораторних центрів Міністерства охорони здоров’я України (розділ 5 Інструкції).
ü  На період перебування застрахованої особи в самоізоляції, обсервації, в тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях), у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID – 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», крім хворих осіб, листок непрацездатності видається лікуючим лікарем на строк, визначений законодавством та галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я (розділ 5 Інструкції).

08 квітня 2020

Зміни у трудовому законодавстві щодо організації праці в умовах карантину



30 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» (далі – Закон), який набрав чинності з 02 квітня 2020 року.
 Законом, зокрема, внесено зміни до Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), а саме:
 - з визначення поняття «трудовий договір», наведеного у статті 21 КЗпП України виключено таку обов’язкову ознаку, як підлягання працівника внутрішньому трудовому розпорядку юридичної особи, з якою він перебуває у трудових відносинах;
 - наведений у статті 24 КЗпП України перелік випадків коли додержання письмової форми трудового договору є обов'язковим доповнено випадком укладення трудового договору про дистанційну (надомну) роботу;
 - статтю 60 КЗпП України викладено у новій редакції якою визначено поняття гнучкого режиму робочого часу, як форми організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої норми тривалості робочого часу; крім того передбачено, що гнучкий режим робочого часу може встановлюватися на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом. Застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників;
 - визначено поняття дистанційної (надомної) роботи - форми організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця. При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати встановлених норм. Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором;
 - наведені у статті 113 КЗпП України випадки простою не з вини працівника, який оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) доповнено періодом оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України;
 - визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів продовжено на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Нагадуємо, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами) у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2020 р. № 255 карантин установлено на всій території України з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р.
 Так, підпунктом 2 пункту 2 вказаної постанови рекомендовано підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
 Про особливості трудових відносин під час карантину читайте також тут.
  Інформація станом на 07.04.2020

Інформація з сайту Професійної спілки працівників охорони здоров'я України, підготовлено відділом правової роботи в/а Профспілки.






25 березня 2020

Аналіз змін до законодавства, пов’язаних із оголошенням карантину через пандемію COVID-19



 Постановою КМУ від 11 березня 2020р. №211 з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на території України оголошений карантин та передбачено ряд обмежувальних заходів у зв’язку із епідемією COVID-19. 

Згідно наказу МОЗ України від 25.02.2020р. №521 COVID-19 віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб (відповідні зміни внесені до наказу МОЗ від 19 липня 1995 року №133).


17 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла кілька законів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції та несприятливих наслідків епідемії, зокрема:
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020  №530-IX
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України, спрямованих на  підвищення доступності лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них, які закуповуються особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я» 17.03.2020 року № 531-IX
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо підвищення доступності лікарських засобів, медичних виробів та допоміжних засобів до них, які закуповуються за кошти державного бюджету, та створення умов для закупівель у сфері охорони здоров’я за кошти державного бюджету» від 17.03.2020 року № 532-IX
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року № 533-IX

Щодо питань оплати праці.
1.        Законом  України від 17.03.2020р. №530-IX було доручено Кабінету Міністрів України протягом тижня з дня набрання чинності цим Законом (17 березня 2020 року) встановити додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання серед людей на коронавірусну хворобу (COVID-19), у розмірі до 200 відсотків заробітної плати на період виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення виконання цих заходів.
Вказана норма закону не має прямої дії, оскільки потребує конкретизації та вимагає прийняття підзаконного нормативно-правового акта, яким би був визначений порядок здійснення таких доплат, включаючи категорії працівників та розміри, а також джерела фінансування тощо.
2.      В цей же час чинними  сьогодні є інші нормативно-правові акти, які регулюють питання оплати праці медичних та інших працівників закладів охорони здоров’я в умовах спалахів та епідемії інфекційних хвороб.
Так, відповідно до статті 40 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» за період роботи по ліквідації епідемій і спалахів інфекційних хвороб, а також в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб посадові оклади медичним та іншим працівникам встановлюються в порядку і розмірах, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин та соціального захисту населення.
Постановою КМУ від 11 липня 2011 року №791  передбачено, що умови  оплати  праці  медичних  та  інших працівників за період роботи, пов'язаної з ліквідацією епідемій та спалахів  інфекційних  хвороб,  а  також  в   осередках   особливо небезпечних   і   небезпечних  інфекційних  хвороб  затверджуються Міністерством  праці  та  соціальної  політики  за  погодженням  з Міністерством фінансів і Міністерством охорони здоров'я.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 02.06.2003  №145  на виконання вищевказаної постанови КМУ визначений порядок оплати праці за період  роботи  з ліквідації  епідемій  і  спалахів  інфекційних  хвороб,  а також в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, за умови встановлення на   відповідних територіях карантину, зокрема:
- медичним та іншим працівникам закладів (відділень) охорони здоров'я, які  безпосередньо  зайняті  ліквідацією  епідемій  та лікуванням захворювань людей,  здійснюються доплати до  заробітної плати  в розмірі трьох схемних посадових окладів (тарифних ставок) пропорційно відпрацьованому часу; 
- медичним та іншим  працівникам, які  зайняті  на  інших  роботах з ліквідації епідемій і спалахів, здійснюються доплати до заробітної плати в  розмірі  двох  схемних посадових  окладів  (тарифних  ставок) пропорційно відпрацьованому часу.
Проте, згідно аб. 2 п.п. а) пункту 1.1. даного наказу перелік посад   працівників,   яким  здійснюється  доплата  в розмірі  трьох  або  двох  посадових  окладів  (тарифних  ставок), затверджується Міністерством охорони здоров'я України. Такий перелік на сьогодні відсутній.
3.    Враховуючи вищенаведені проблеми, Професійна спілка працівників охорони здоров’я України 13 березня 2020 року звернулася до Уряду  з приводу внесення змін до наказу №145, а також  затвердження МОЗ України  відповідного переліку посад, для яких встановлюються такі доплати
4.    Із змісту вищевказаних нормативно-правових актів не випливає застережень щодо організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я, на які поширюються відповідні норми з оплати праці. Тому такі доплати згідно наказу №145 повинні застосовуватися також і для працівників комунальних некомерційних підприємств.
В цей же час, враховуючи реформування системи охорони здоров’я, нову модель фінансування та перетворення медичних закладів, за рахунок коштів державного бюджету такі доплати можуть здійснюватися у випадку цільового виділення коштів на такі видатки (призначення). В протилежному випадку обов’язок щодо забезпечення виконання відповідних гарантій в оплаті праці працівників, які залучаються до боротьби з епідемією, лягає на плечі органів місцевого самоврядування, які є власниками закладів охорони здоров’я.
5.        Таким чином, норма Закону  від 17.03.2020  №530-IX про встановлення додаткової доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання серед людей на коронавірусну хворобу (COVID-19), у розмірі до 200 відсотків заробітної плати на період виконання заходів, буде мати практичне значення лише у випадку прийняття Урядом відповідного акта та виділення фінансування на зазначені цілі за рахунок коштів Державного бюджету.
6.        Водночас, слід звернути увагу, що відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників у підприємствах здійснюється на засадах договірного регулювання, тобто посадові оклади, доплата, надбавки тощо  встановлюються самостійно підприємством, зокрема у колективному договорі, разом з профспілковим комітетом з дотримання мінімальних гарантій, передбачених законодавством.
7.      Згідно вимог статті 37 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні, профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних хвороб, визначається Кабінетом Міністрів України. На цих працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.
Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров'я згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі інфекції та виконуваної роботи.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов'язані всебічно сприяти проведенню робіт в осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та засобами для санітарної обробки тощо.

Щодо відпусток та дистанційної форми роботи
8.      Законом  України від 17.03.2020р. №530-IX внесені зміни до статті 84 КЗпП України та статті 26 Закону України «Про відпустки», згідно якої встановлено,  що разі оголошення карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін (коли за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік).
Як і раніше, вищевказана відпустка без збереження заробітної плати на підставі статті 26 Закону України «Про відпустки» надається лише за згодою двох сторін - працівника та роботодавця.
Інакша ситуація щодо відпустки без збереження заробітної для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території. Така відпустка надається в обов’язковому порядку  матері на її прохання, а також може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів (пункт 3-1 статті 25 Закону України «Про відпустки»).
9.        Законом  України від 17.03.2020р. №530-IX також установлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19):
1) роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку;
2) власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом може змінюватися режим роботи органів, закладів, підприємств, установ, організацій, зокрема щодо прийому та обслуговування фізичних та юридичних осіб. Інформація про такі зміни повинна доводитися до відома населення з використанням веб-сайтів та інших комунікаційних засобів;
Проте, цей закон не встановив нового виду відпустки, як і не передбачив додатково можливості відправляти працівників у відпустку у примусовому порядку чи, навпаки, надавати обов’язково відпустку на вимогу працівника. Вищевказаною нормою взагалі не уточнено, про яку відпустку йде мова.

Щодо адміністративної відповідальності за порушення умов карантину та обмежувальних заходів
10.    Законом  України від 17.03.2020  №530-IX внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КупАП),  якими кодекс доповнено новою статтею:
Стаття 44-3. Порушення правил щодо карантину людей
Порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від 17000 грн до 34000 грн  і на посадових осіб - від 34000 грн до 170000 грн.
Вказана стаття є загальною та відсилає до  інших норм законодавства, зокрема  правил з карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, що встановлені як актами законодавства, так і рішеннями органів місцевого самоврядування. Очевидно, що порушення обмежувальних заходів, передбачених у зв’язку із карантином, підпадатиме під ознаки такого правопорушення.
Вказана стаття також є загальною щодо суб’єкта, тобто відповідальність можуть нести як медичні працівники та посадові особи закладів охорони здоров’я, так пацієнти чи громадяни.
Вирішення питання про притягнення особи до відповідальності за ст. 44-3 КУпАП відноситься до повноважень суду, який розглядає справу на основі протоколу, складеного уповноваженими особами органів Національної поліції, органів охорони здоров’я (щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги), органів державної санітарно-епідеміологічної служби,  а також посадових осіб, уповноважених на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Щодо адміністративної відповідальності за не оприлюднення або порушення порядку оприлюднення інформації про закупівлі
11.    Внесені зміни до статті 164-14 КУпАП в частині встановлення адміністративної відповідальності за неоприлюднення або порушення порядку оприлюднення інформації про закупівлі, що здійснюються відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) - тягнуть за собою накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб від 11900 грн до 17000 грн.
Так, згідно Закону України від 17.03.2020 №530-IX встановлено, що дія Закону  України «Про публічні закупівлі» не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, необхідні для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19). Перелік таких товарів, робіт чи послуг та порядок їх закупівлі затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Проте, за результатами такої закупівлі в електронній системі закупівлі замовник повинен оприлюднити звіт про укладені договори, договір про закупівлю та всі додатки до нього, звіт про виконання договору відповідно до статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі». Порушення зазначених вимог є підставою для відповідальності згідно ст. 164-14 КУпАП.

Щодо кримінальної відповідальності за порушення правил карантину.
12.    Змінами до статті 325 Кримінального кодексу України істотно посилена кримінальна відповідальність  за порушення санітарних правил і норм, які спричинили певні тяжкі наслідки.
Стаття 325. Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням
Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, - карається штрафом від 17000 грн 51000 грн або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Обов’язковою підставою для кримінальної відповідальності за даною статтею є настання відповідних наслідків -  спричинення цих захворювань або реальна загроза поширення цих захворювань, загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Накази МОЗ України


!!! На сайті Львівського юридичного медичного  клубу http://pravomedprof.blogspot.com/ створена тематична сторінка КАРАНТИН 2020, де можна знайти ключові нормативні документи, пов’язані із епідемією коронавірусного захворювання.



21 березня 2020

Зміни до правил електронного декларування за 2019 рік


Ще в період активної фази цьогорічної кампанії подання електронних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (надалі – декларація) Верховна Рада України внесла суттєві зміни у правила декларування за 2019 рік. 

- декларацію за 2019 рік слід подати до 1 червня 2020 року (за загальним правилом така подається до 1 квітня).
- суб’єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не будуть мати можливості подати декларацію у зв’язку із припиненням повноважень  або повідомити про суттєві зміни у майновому стані у зв’язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період.
Нагадаємо, така декларація  подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня припинення такої діяльності за період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями.

 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про запобігання корупції» від 04.03.2020р. № 524-ІХ (набрав чинності 20 березня 2020 року) внесені зміни у правила декларування за 2019 рік, зокрема в частині об’єктів декларування:
  Встановлено, що в деклараціях за 2019 рік інформація зазначається згідно з вимогами, що діяли до внесення змін згідно  Закону від 2 жовтня 20 19 року № 140-IX.
 Так у деклараціях, що подаються за період  2019 року, не потрібно зазначати:
  • унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб’єкта декларування та членів його сім’ї;
  • належність до національних публічних діячів;
  • зареєстроване місце проживання членів сім’ї суб’єктів декларування;
  • об’єкти декларування, які перебували у володінні або користуванні суб’єкта декларування або членів його сім’ї протягом не менше половини днів звітного періоду;
  • членів сім’ї суб’єкта декларування, які спільно з ним проживали сукупно протягом не менше 183 днів протягом року;
  • трасти або інші подібні правові утворення, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї;
  • криптовалюти;
  • банківські та інші фінансові установи, у тому числі за кордоном, у яких у суб’єкта декларування або членів сім’ї відкриті рахунки або зберігаються кошти, інше майно (розділ 12.1 декларації). 
Враховуючи, що вищенаведені об’єкти декларування не відмінені взагалі, а лише можуть не вказуватися за 2019 рік, відповідні пункти відомостей й надалі присутні у формі декларації.
Проте, за повідомленням НАЗК, з 20 березня для суб’єктів декларування створена можливість обрати позначку «Не застосовується» у розділах 2.1 та 2.2 форми декларації, які стосуються відомостей про належність до публічних діячів суб’єкта декларування та зареєстрованого місця проживання членів сім’ї декларанта, а у розділі  12.1 декларації (Банківські та інші фінансові установи, в яких відкрито рахунки суб’єкта декларування або членів сім’ї) слід обрати позначку «Відсутня інформація для декларування в цьому розділі».

16 березня 2020

Права працівників під час оголошення карантинних заходів

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Державна служба України з питань праці у зв’язку із затвердженням 11.03.2020 Кабінетом Міністрів України заходів, які необхідно вжити через загрозу епідемії коронавірусної інфекції в Україні та рішення Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій «Про додаткові заходи запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції (COVID 19)» Київської міською державною адміністрацією (протокол № 9) від 11.03.2020 щодо забезпечення недопущення до роботи працівників підприємств та установ міста Києва з ознаками інфекційного захворювання, інформує про таке.
Частиною першою статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Частиною першою статті 2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП)  визначено, зокрема, що право громадян України на працю, – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
З метою правильного застосування законодавства про працю під час дії карантинних заходів, звертаємо увагу на наступне.
Статтею 46 КЗпП визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Таким чином випадки відсторонення працівника від роботи чітко визначені законодавством.
Водночас, абзацом другим частини першої статті 14 Закону України «Про охорону праці» визначено, що працівник зобов’язаний дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства. Частиною другою даної статті визначено, що працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених в частині першій вимог.
З огляду на зазначене та з метою недопущення розповсюдження коронавірусної інфекції, збереження життя, здоров’я та забезпечення безпеки працівників та оточуючих людей, у випадку виявлення у працівника первинних ознак захворювання, роботодавцям рекомендується негайно забезпечити направлення такого працівника для медичного огляду та встановлення відповідного діагнозу.
Крім цього звертаємо увагу, що відсутність працівника на роботі у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, хворобою, що підтверджується відповідними документами, не може бути підставою для звільнення чи відсторонення такого працівника. А надання працівником виданого у встановленому порядку листка непрацездатності є підставою для призначення та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до статей 22 – 24, 30-34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Разом з тим пропонуємо роботодавцям, за можливості, максимально забезпечити використання дистанційної форми праці та (або) гнучкого режиму робочого часу (в т.ч. і для зменшення скупчення людей у “часи пік”), запроваджувати режим роботи на умовах, скороченого та неповного робочого часу з урахуванням вимог, визначених законодавством, а також максимально сприяти реалізації права працівників на отримання, за їх проханням, оплачуваних відпусток та відпусток без збереження заробітної плати, що надаються працівникам в обов’язковому порядку, та відпустки без збереження заробітної плати, якi надаються за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством.
Поряд з цим, рекомендуємо забезпечити працівників антисептичними та дезінфікуючими засобами та проінформувати працівників про профілактичні заходи, розміщенні на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України (https://moz.gov.ua/koronavirus-2019-ncov).