22 березня 2019

Верховний Суд підтвердив законність поновлення на роботі завідувача відділення, звільненого через наявність у підпорядкуванні родича



Верховний Суд підтвердив законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій про поновлення на роботі завідувача відділення медичного центру державного підприємства, звільненого  на підставі Закону України «Про запобігання корупції» (надалі – Закон) у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів, спричиненого роботою близької особи (рідної сестри)  в прямому підпорядкуванні (постанова від 18.02.2019р. у справі № 490/53/17).
При цьому Верховний Суд виходив із наступних міркувань.
Обмеження щодо прямого підпорядкування близьких осіб не поширюються на посадових осіб юридичних осіб публічного права, а тому сам факт наявності між такими посадовими особами родинних стосунків та факт їх роботи в одній установі в умовах прямого підпорядкування не є порушенням вимог антикорупційного законодавства.
Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов'язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом: усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; обмеження доступу особи до певної інформації; перегляду обсягу службових повноважень особи; переведення особи на іншу посаду; звільнення особи.
Згідно з частиною другою статті 34 Закону звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади в зв'язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється в разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, у тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.
Правильним є висновок судів, що керівник не вжив передбачених Законом заходів з метою врегулювання конфлікту інтересів, зокрема, не запропонував звільненій особі інших вакантних посад.
Доводи представника відповідача про те, що на момент звільнення   позивача рівнозначні вакантні посади були відсутні, а тому застосування такого заходу врегулювання конфлікту інтересів як переведення на іншу посаду не було можливим, не заслуговують на увагу, оскільки Законом не передбачено обов'язок роботодавця пропонувати саме рівнозначну посаду.
З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що передбачені Законом та КЗпП підстави для звільнення позивача з посади завідувача відділенням денного перебування хворих медичного центру відсутні, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.
Доводи представника відповідача про те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про можливість застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, не спростовує правильність висновку суду про недотримання порядку врегулювання конфлікту інтересів і незаконності звільнення позивача з посади.
У касаційній скарзі зазначено, що суд безпідставно не врахував, що в медичній установі працюють також інші родичі позивача, а тому звільнення є єдиним можливим заходом усунення конфлікту інтересів, однак указані доводи не заслуговують на увагу, оскільки робота близьких осіб в юридичній особі публічного права Законом не заборонена.

P.S. При цьому слід враховувати, що у даній справі суди встановили, що на час звільнення позивача із посади завідувача відділення у медичному центрі були наявні інші вакантні посади (як лікарські, так і середнього медичного персоналу),  які не були запропоновані позивачу для переведення всупереч правилам  вжиття заходів з врегулювання конфлікту інтересів.

01 лютого 2019

Медичний ВНЗ має право стягнути з випускника кошти за навчання, якщо він не відпрацював трьох років за направленням


Таку правову позицію встановив Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №607/3681/17-ц про стягнення з випускника на користь державного ВНЗ вартості навчання з огляду на порушення добровільно взятого на себе цивільно-правового зобов'язання відпрацювати три роки відповідно до направлення.
Зокрема, у даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України», попередні судові рішення скасував, а позов зазначеного ВНЗ про стягнення коштів за навчання задовольнив.
Судом було установлено, що 01 вересня 2008 року між ВНЗ та відповідачем укладено типову угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з умовами якої відповідач зобов'язався    прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення  і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за    призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку. Але в установлений строк до 01 серпня 2016 року відповідач не приступив до роботи за направленням на посаду загальної практики - сімейного лікаря Тернопільського міського комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» без поважних причин.  Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року вартість навчання відповідача становить 76 725 грн 86 коп.
Постановляючи рішення, ВС/КЦС виходив з того, що зазначений правочин укладено зі згоди і за домовленістю зі   відповідачем і він відповідає вимогам ЦК щодо свободи договору   (статті 3627 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
При цьому ВС/КЦС не взяв до уваги доводи про те, що норма ст. 52 Закону України «Про освіту» (у редакції на час вступу відповідача до університету), якою було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, була виключена із Закону України «Про освіту» у зв'язку із прийняттям Закону від 01 липня 2014 року №1556-VII «Про вищу освіту».
Адже, відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, - якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов'язання.
Здається, наведена правова ситуація ще не раз буде предметом судового розгляду, оскільки  кардинально не вирішено питання застосування до правовідносин, що також є цивільно-правовими, норми ст. 53 Конституції України, згідно з якою «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам».
Раніше  у судовій практиці домінувала зовсім інша правова позиція. Так, свого часу ВАСУ  в ухвалі від 17.06.2014 р. у справі № К/800/62070/13  зазначив, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника ВНЗ, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки «відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».
 За даними юридичного інтернет-ресурсу Портал


03 січня 2019

Мораторій на перевірки закінчився


З 1 січня 2019 року припинив дію мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових перевірок господарської діяльності, встановлений Законом України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Тому кількість планових, в тому числі комплексних, перевірок у 2019 році істотно збільшиться, до чого повинні бути готовими і заклади охорони здоров’я.  Наприклад, будуть відновлені планові перевірки в частині дотримання ліцензійних умов з медичної практики, обігу наркотичних засобів, у сфері лікарських засобів, які проводять МОЗ України та Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками відповідно.
Своєчасно інформований – значить захищений. 
Пропонуємо керівникам закладів охорони здоров’я  перевірити, чи включений Ваш заклад до плану перевірок у 2019 році, а також предмет та дату проведення перевірок на Інспекційному порталі. Аналогічно відповідну інформацію можна знайти за допомогою ресурсу Vkursi. Для цього у відповідній графі потрібно лише ввести код ЄДРПОУ юридичної особи.


21 грудня 2018

Що передбачає рішення Львівської обласної ради № 767 від 11.12.2018р. «Про обласний бюджет Львівської області на 2019 рік» для обласних закладів охорони здоров’я.


Встановлено, що у 2019 році:

Плата за оренду майна здійснюється згідно з Положенням про оренду об’єктів спільної власності територіальних громад області, затвердженим рішенням обласної ради від 28 лютого 2012 року № 386, за винятком оренди нерухомого майна Львівською обласною державною адміністрацією та її структурними підрозділами, плата за яку встановлюється на 2019  рік  у  розмірі  1 гривні за рік (без податку на додану вартість) з кожної юридичної особи.
Орендна плата за нерухоме майно обласних комунальних некомерційних підприємств (охорона здоров’я), на балансі яких перебуває це майно, у розмірі 10 відсотків зараховується до загального фонду обласного бюджету.
Орендна (базова) ставка для аптек, що реалізовують готові ліки, встановлена  у розмірі 14% вартості нерухомого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.

Комунальні унітарні підприємства спільної власності територіальних громад Львівської області сплачують до загального фонду обласного бюджету частину прибутку (доходу), відповідно до Порядку відрахування до загального фонду обласного бюджету комунальними підприємствами спільної власності територіальних громад Львівської області та господарськими організаціями, у статутних фондах яких є частка спільної власності територіальних громад Львівської області, частини прибутку (доходу) за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році, затвердженого рішенням Львівської обласної ради від 17 квітня 2007 року № 281, за ставками згідно з  частиною десятою пункту 1 рішення обласної ради від 26 квітня 2012 року  № 459 «Про внесення змін до показників обласного бюджету Львівської області на 2012 рік».

Кошториси (загальний та спеціальний фонди), штатні розписи комунальних закладів, установ, організацій спільної власності територіальних громад Львівської області та інших форм власності, які утримуються за кошти обласного бюджету,  затверджуються профільними департаментами обласної державної адміністрації за погодженням з управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради.
Управління майном спільної власності Львівської обласної ради  у двомісячний термін має привести у відповідність до цього рішення статути комунальних закладів, установ, організацій, що належать до спільної власності територіальних громад Львівської області.

Розподіл коштів спеціального фонду комунальних закладів обласного підпорядкування, ПТУ, некомерційних комунальних підприємств затверджуються  профільними департаментами обласної державної адміністрації за погодженням з управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради.
  
Львівській обласній державній адміністрації доручено забезпечити збільшення власних надходжень обласних комунальних некомерційних підприємств (охорона здоров’я) та інших установ плати за надане в оренду майно, від надання платних послуг  відповідно до чинного законодавства, грошових надходжень від благодійних і страхових компаній, тощо не менше, ніж на 30 відсотків, до очікуваного їх надходження у 2018 році.

Районним державним адміністраціям, виконавчим органам місцевих рад доручено з метою своєчасного надання медичної допомоги в обсягах, не нижчих від гарантованих державою, під час затвердження місцевих бюджетів передбачити кошти на лікування громадян, які проживають на цій території, а обслуговуються в медичних закладах інших адміністративно-територіальних одиниць, шляхом надання цільової субвенції відповідним бюджетам згідно з укладеними угодами.

√ Захищеними видатками обласного бюджету видатки загального фонду на:

- оплату праці працівників бюджетних установ;
- нарахування на заробітну плату;
- придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів;
- забезпечення продуктами харчування;
- оплату комунальних послуг та енергоносіїв;
- поточні трансферти населенню;
- поточні трансферти місцевим бюджетам;
- підготовку кадрів вищими навчальними закладами І-ІV рівнів акредитації.


19 вересня 2018

Щодо встановлення доплати за використання в роботі деззасобів


Міністерство соціальної політики України у своєму листі від 13.08.2018 р. N 1310/0/102-18 роз’яснило окремі питання щодо встановлення доплати за використання в роботі деззасобів.
Умови оплати праці медичних працівників визначаються згідно зі спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я від 05.10.2005 р. N 308/519 “Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення” (далі – наказ №308/519), розробленим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298 “Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери”.
Відповідно до пункту 3.4.7 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом N 308/519, працівникам, у тому числі молодшим медичним сестрам, які використовують в роботі дезінфікувальні засоби, а також працівникам, які зайняті прибиранням туалетів, установлюється доплата у розмірі 10 відсотків посадового окладу (тарифної ставки).
При цьому наказом не визначено конкретного переліку посад (професій), які мають право на вказану доплату, як і не встановлено критеріїв визначення категорії працівників та інших обмежень.
Основним локальним документом, яким регулюються виробничі, трудові і соціально-економічні відносини і узгоджуються інтереси працівників, власників або уповноважених ними органів, є колективний договір (ст. 1 Закону України “Про колективні договори і угоди”).
Враховуючи зазначене, доплата працівникам, які використовують в роботі дезінфікувальні засоби, може встановлюватися, у тому числі старшій медичній сестрі, за переліком посад, затвердженим колективним договором, в межах коштів, передбачених на оплату праці у кошторисі, якщо виконання цих робіт передбачено посадовими обов’язками.
Також встановлення цієї доплати не залежить від часу роботи працівника з дезінфікувальними засобами і робочі місця цих працівників не потребують проведення атестації за умовами праці у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 р. №442.
Рішення керівника про встановлення працівнику певних доплат, надбавок на підставі положень колективного договору або окремого Положення, як додатка до колективного договору, оформлюється наказом по закладу, установі.
Нагадаємо, що вказана доплата відноситься до виплат за роботу в несприятливих умовах праці, і відповідно до вимог статті 3-1 Закону України «Про оплату праці» при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються, та має нараховуватись понад встановлений розмір мінімальної заробітної плати.


18 вересня 2018

Про безпідставність стягнення з працівника зайво виплаченої зарплати за роботу за сумісництвом


Верховний суд (КЦС) у своїй постанові від 20.06.2018р. у справі №501/2500/15-ц (провадження №61-4504св18) підтвердив рішення судів, яким відмовлено у задоволенні позову роботодавця до працівника про стягнення зайво виплаченої заробітної плати за роботу за сумісництвом, який було мотивовано незаконністю отримання грошових коштів, що встановлено відповідною перевіркою та підтверджено судами при розгляді адміністративного позову. Зокрема, у даній справі за результатами перевірки КРУ було виявлено  порушення пункту 4 постанови КМУ від 03.04.1993р. «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», оскільки на посаді головного бухгалтера підприємства, який є керівником структурного підрозділу та якому заборонено працювати за сумісництвом, працює сумісник.
Суди виходили з недоведеності факту недобросовісного набуття відповідачем цих грошових коштів та відсутності рахункової помилки, яка призвела до цього, що виключає можливість їх стягнення на підставі ст. 1215 ЦК України.
Залишаючи ці судові рішення без змін, Верховний Суд зазначив, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.
До лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце у цій справі. Це може бути, наприклад, отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних у комп'ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка – це результат неправильного застосування правил арифметики, – не більше того. Різновидом лічильної помилки може бути, наприклад, отримання неправильного результату при додаванні.
Встановивши, що відповідач отримала від позивача спірні грошові кошти у вигляді заробітної плати, їх виплата проведена позивачем добровільно, без рахункової помилки та без недобросовісності з боку відповідача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні цього позову, поданому на підставі ст. 1215 ЦК України.


11 вересня 2018

МОЗ України пропонує розділити функції керівника медзакладу на управлінські і медичні



МОЗ України ініціює проект змін до довідника медичних професій. Згідно з проектом, керівник закладу охорони здоров’я - директор чи генеральний директор - виконуватиме виключно управлінські функції та займатиметься адміністративною роботою, а усі медичні функції керівника виконуватиме медичний директор.
Наразі усі функції - і адміністративні, і медичні - в українських медзакладах виконує головний лікар. Це величезний масив роботи, який у багатьох розвинених країнах світу виконує два фахівця - генеральний директор займається ключовими адміністративними питаннями, а медичний директор курує усі медичні процеси. Такі кадрові рішення вже десятки років ефективно діють у всьому світі, зокрема у багатьох країнах-членах Європейського Союзу. З січня 2019 року такий механізм буде і в Україні.
Підготовлений спільно з міжнародними партнерами проект змін до довідника медичних професій:
·      вводить нову посаду медичного директора;
·      чітко розмежовує функції директора та медичного директора;
·      вводить критерії для керівників закладів охорони здоров’я національного, обласного та районного рівня;
·      визначає освітні вимоги до директора, робота якого не пов’язана з організацією лікувального процесу.

ХТО КЕРУВАТИМЕ МЕДЗАКЛАДОМ: ПРО ПОСАДУ ДИРЕКТОРА/ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА
Генеральний директор або директор закладу займатиметься питаннями господарської діяльності, керуватиме виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю закладу. Він займатиметься:
·      стратегічним плануванням;
·      формуванням бюджету;
·      координацією роботи закладу;
·      аналізом економічної ефективності;
·      організовуватиме роботу та ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів;
·      забезпечуватиме залучення коштів на інвестиційні потреби закладу тощо.
До 2022 року обіймати посаду директора на конкурсній основі може претендент з гуманітарною освітою, правознавець, економіст, лікар, управлінець.
З 2022 року претенденти, які не мають управлінської або менеджерської освіти у галузі знань «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування», повинні будуть додатково здобути її.

ПОСАДА МЕДИЧНОГО ДИРЕКТОРА
З 2019 року посада медичного директора вводиться в довідник медичних професій.
Медичний директор займатиметься виключно питаннями медицини, зокрема:
·      розробкою та впровадженням системи безперервного удосконалення якості послуг у медзакладі на основі принципів доказової медицини;
·      організацією надання пацієнтоорієнтованих послуг;
·      координацією зовнішньої та внутрішньої взаємодії підрозділів закладу охорони здоров’я;
·      організацію безперервного  професійного розвитку медичного персоналу;
·      впровадженням сучасних методик діагностики та лікування;
·      організацією медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях;
·      оцінкою якості надання медичної допомоги тощо.

ЩО БУДЕ З ГОЛОВНИМИ ЛІКАРЯМИ
Головні лікарі, які вже уклали чи укладуть трудові договори до моменту, коли наказ вступить у дію (1 січня 2019 року), працюватимуть за старою моделлю - керуватимуть і адміністративними, і медичними процесами - до терміну, визначеного у договорі.
Після завершення терміну дії договору головні лікарі зможуть пройти конкурс як на посаду генерального директора, так і на посаду медичного директора закладу охорони здоров’я.

Інформація з сайту МОЗ України


01 липня 2018

Старт медичної реформи на первинці


З 1 липня 2018 року офіційно набрав чинності Порядок надання первинної  медичної допомоги (фіксує чіткий перелік безоплатних послуг для пацієнта, в т. ч. лабораторних, та прив’язку пацієнта до конкретного лікаря ПМД), а відтак на практиці вступила в дію медична реформа на первинній ланці. 
Таким чином, у питаннях фінансування сьогодні функціонує дві категорії надавачів ПМД: одні заклади уклали договір і  отримують кошти за пацієнтів від Національної служби здоров’я у збільшеному розмірі в рахуванням коефіцієнтів (невелика кількість), інша частина закладів  фінансується по-старому з місцевих бюджетів за рахунок коштів медичної субвенції. Фінанси різні, обов'язки однакові?

РЕФОРМА ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

В тематичній рубриці «МЕДИЧНА РЕФОРМА» на сторінці Львівського юридичного медичного клубу розміщені основні документи з питань реформування системи охорони здоров’я.