22 вересня 2017

Підтвердження права на пільгову пенсію медичних працівників

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 р. № 461 (далі — Постанова № 461) передбачено право на пільгове пенсійне забезпечення деяким категоріям медичних працівників. Відповідно до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі — Списки), затверджених Постановою № 461 право на відповідну пенсію мають лікарі-рентгенологи, а також лікарі, рентгенолаборанти, молодші спеціалісти з медичною освітою зайняті у відділеннях інтервенційної радіології, молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), медичні і фармацевтичні працівники, які заразилися під час виконання службових обов’язків вірусом імунодефіциту людини, молодші медичні сестри патологоанатомічних бюро, центрів, відділень, прозекторських, моргів, працівники, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних та інфекційних закладах, у лепрозоріях, у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах, у будинках-інтернатах для психічно хворих, дитячих будинках-інтернатах для розумово відсталих дітей системи соціального захисту населення, у підземних лікарнях, розташованих у відпрацьованих соляних шахтах, в опікових і гнійних відділеннях, в онкологічних закладах, у рентгенівських відділеннях (кабінетах).
Підтвердження права на пільгову пенсію медичним працівникам за Списками можливе тільки при віднесенні їх робочих місць до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.
Згідно з Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 08.04.2014 р. № 248, (далі — Гігієнічна класифікація) шкідливі умови праці — це умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.
Віднесення робіт до категорії із шкідливими і важкими умовами праці та визначення права працівників на пільги і компенсації за роботу в цих умовах здійснюється на підставі результатів атестації відповідних робочих місць за умовами праці, яка проводиться згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442.
Для виробництв, робіт, професій та посад, в яких у Списках передбачено показники умов праці, атестацію проводять саме за цими показниками (Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені постановою Міністрерства праці України від 01.09.1992 р. № 41 та Головним державним санітарним лікарем України).
Так для медичних працівників у Списках передбачено показник «безпосереднє обслуговування хворих», який не піддається дослідженню. Це відповідає і вимогам Гігієнічної класифікації, у якій визначено, що особливий характер праці — це роботи, які виконуються з високим рівнем нервово-емоційного та інтелектуального навантаження, в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я.
Так, зокрема, згідно з Додатком 3 до Гігієнічної класифікації, умови праці працівників в спеціалізованих медичних, інфекційних, туберкульозних установах і підрозділах відносять до відповідного класу без проведення досліджень, наприклад до ступеня 3.3 — умови праці працівників, які мають контакт зі збудниками інфекційних хвороб (або мають контакт з хворими), а також працівників патоморфологічних відділень, прозекторських, моргів.
Отже, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 12.08.2014 р. № 356/13/116-14, враховуючи особливий характер праці медичних працівників установ охорони здоров’я та соціального захисту населення при проведенні атестації робочих місць в цих установах може застосуватись Інструкція, затверджена заступником Головного державного експерта з умов праці України та заступником Головного державного санітарного лікаря України (лист Мінпраці від 05.05.95 р. № 06-1544 і МОЗ від 17.05.95 р. № 5.05.08-370), згідно з якою атестація відповідних робочих місць проводиться комісійно, без проведення санітарно-гігієнічних досліджень.
Згідно з цією Інструкцією атестаційна комісія установи, виходячи із кваліфікаційних характеристик професій (посад) медичних працівників, передбачених відповідним Довідником (випуск 78 «Охорона здоров’я»), або посадових інструкцій на кожне конкретне робоче місце або на групу аналогічних робочих місць, визначає характерні шкідливі фактори, які впливають на працюючого, час роботи в цих умовах (тривалість дії факторів упродовж робочого часу) та складає протокол. На підставі цього протоколу атестаційна комісія приймає рішення про підтвердження або не підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення.
Перелік робочих місць, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по установі і зберігається протягом 50 років.

Джерело: http://zt.dsp.gov.ua/15092017.html  (Відділ з питань експертизи умов праці
Управління Держпраці у Житомирській області)

01 вересня 2017

Висновки Верховного суду України у трудових спорах

 (викладені в постановах ВСУ, прийнятих за результатами перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм права згідно ст. 355 ЦПК України за І півріччя 2017р.)

1. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У положеннях ст.ст. 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ст. 235 КЗпП України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 р. у справі № 6-2912цс16).

2. Зобов’язання у зв’язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.
Так, відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності: а) рахункової помилки зі сторони платника; б) недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Суди зазначених вимог закону не врахували, належним чином не зясували та не дали оцінки діям відповідача, який отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2017 р. у справі № 6-2711цс16).

3. Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового  договору, а його розірвання з підстав передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення ст. 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 р. у справі № 6-86цс17).

4. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За положеннями чч. 1, 3 ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Виходячи з вимог ст. 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.
Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.
У справі, яка переглядалася, установивши, що відбулося скорочення посади, яку обіймала позивачка, та що їй було запропоновано відповідну вакантну посаду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачку звільнено з дотриманням вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. у справі № 6-2485цс17).

5. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством  (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. у справі № 6-2807цс16).

6. Відповідно до  ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в  ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в  ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день – наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі  ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.
Разом з тим за змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 березня 2017 р. у справі № 6-259цс17).

7. Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб’єктів господарювання.
Так, відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.
До суб’єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у ст. 50 Закону України від 23 травня 1991 р. № 1060-XII «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.
Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
            Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, – вчитель, педагог, вихователь – зобов’язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2017 р. у справі № 6-3135цс16).

8. Оспорювані Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.
Пунктом 59 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, передбачено,  що рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку у разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім'ї чи особи, яка представляє його інтереси, зі змістом затвердженого акта форми Н-5, форми              Н-1 (або форми НПВ).
Перелік осіб, яким надано право на таке оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Фонд та його робочі органи не належать до переліку осіб, яким надано право оспорювати зміст указаних актів, оскільки складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає і не порушує прав та інтересів Фонду.
Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який задовольнив позовні вимоги Управління та скасував акти за формою Н-1 та Н-5 (постанова судових палат у цивільних справах та адміністративних справах Верховного Суду України від 15 травня 2017 р. у справі № 6-1767цс16).


26 червня 2017

Конституція - основний вимір медичної реформи


Стаття 49 Конституції України
 Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002}
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Цього року до статті 49 Конституції України прикута особлива увага, враховуючи розгляд парламентом проекту закону №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (проголосований в першому читанні), який передбачає введення на вторинному та третинному рівнях офіційної оплати чи співоплати пацієнтами за надані їм медичні послуги. То ж ключовою темою дискусій є те, чи відповідає Основному закону вказаний законопроект.


Конституційний суд України у своєму рішенні № 10-рп/2002 від 29.05.2002  в рамках тлумачення ст. 49 Конституції України встановив ряд чітких правових висновків щодо того, як слід правильно розуміти конституційне положення про право на безплатну медичну допомогу. Зокрема:
У   державних  та  комунальних  закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та  без  попереднього,  поточного  або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
 Поняття медичної  допомоги,  умови  запровадження   медичного страхування,  у  тому числі державного,  формування і використання добровільних медичних фондів,  а також  порядок  надання  медичних  послуг,  які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах  охорони  здоров'я  та  перелік таких послуг мають бути визначені законом.
 Запровадження  державного   медичного   страхування не суперечитиме конституційному припису лише у тому разі,  коли платниками обов'язкових страхових платежів (внесків)   будуть   організації,   установи,  підприємства,  інші господарюючі суб'єкти,  які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) з громадян у  системі  державного  медичного  страхування  не   відповідатиме конституційному положенню, оскільки буде однією з форм оплати за надання  їм  допомоги  у  державних  і  комунальних закладах охорони здоров'я.
 Конституція України  не забороняє   можливості   надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за  термінологією  Всесвітньої  організації  охорони  здоров'я  - "медичних послуг другорядного значення", "парамедичних послуг"), у зазначених закладах за окрему плату. Проте, перелік таких  платних послуг не може вторгатися  у  межі  безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог п.6  ч. 1 ст.  92  Конституції  України  має встановлюватись законом.
 √ Неприйнятними  з позицій припису статті  49 Конституції України є встановлення  якихось  меж  безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня,  надання такої допомоги  лише  неспроможним  верствам  населення  чи  "у  рамках, визначених  законом"  тощо.  Це  суперечить  положенням  статті 3, частини третьої  статті  22  та  низки  інших  статей  Конституції України.  Безоплатна медична допомога,  передбачена Конституцією України,  повинна  надаватись  всім громадянам  у повному обсязі,  тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров'я.

У свою чергу МОЗ України заявляє, що законопроект №6327  не суперечить Конституції  України. Навпаки, держава нарешті почне виконувати статтю 49 Основного закону. Це питання було врегульоване завдяки розмежуванню понять медична допомога та медична послуга. Адже компонент медичної допомоги в тарифі медичної послуги буде завжди оплачений державою, як того і вимагає Конституція. Тобто те, за що буде платити пацієнт, називатиметься медичною послугою, а не медичною допомогою.
У цей же час, навіть якщо застосовувати логіку МОЗ України, перелік платних послуг (в розумінні другорядних, парамедичних послуг) має бути визначений на рівні закону. Зокрема, такий перелік мав би бути основним предметом регулювання проекту №6327, тим більш зважаючи на його мету та назву - «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Натомість проект №6327 жодних мінімальних  гарантій вторинної та третинної допомоги не встановлює і вказує на те, що перелік послуг, які оплачуватимуться пацієнтом за тарифом співоплати або повністю за його кошти буде визначатися кожного року  Урядом (з подальшим схваленням парламентом у складі проекту закону про держбюджет) і залежитиме від фінансових можливостей держави.

Слід зазначити, що конституційні гарантії на медичну допомогу забезпечені доволі конкретними механізмами їх реалізації шляхом деталізації в інших законах, а також, що головне, встановленням відповідальності, в тому числі і кримінальної, за порушення цих приписів. Інша справа -  наскільки вони виконуються.
В цей же час, жодного року не була виконана вимога Основ законодавства України про охорону здоров’я, яка передбачає фінансування галузі на рівні, не нижче 10 відсотків національного доходу. В цьому напрямку, на жаль, вихід із ситуації не шукають.
То ж чи винна Конституція?


В тематичній рубриці «МЕДИЧНА РЕФОРМА» на сторінці Львівського юридичного медичного клубу розміщені основні документи з питань реформування системи охорони здоров’я.

23 лютого 2017

Ліцензія для лікаря: вихід з рабства чи нові кайдани?

Плани запровадити індивідуальне ліцензування медичних працівників в Україні викликали неоднозначну реакцію. Хтось гордий з того, що в нас нарешті «все буде як у людей», дехто мріє «розправити крила» в пошуку нових можливостей і заробітків, однак більшість переконана: за нинішніх умов це стане черговою бюрократичною тяганиною і головним болем для медиків. Кому на руку нововведення — лікарям, пацієнтам чи чиновникам? 

                Цій темі присвячений черговий  дискусійний клуб газети «Ваше здоров’я». Читайте різні точки зору та коментарі з цього приводу на сторінках газети у номері №5-6 від 10.02.2017р. або на сайті  за зсилкою   

03 лютого 2017

Готуємось до планових перевірок органів Держпраці

На сайті ГУ Держпраці у Львівській області опублікований план проведення перевірок суб’єктів господарювання на 2017 рік (додається), до якого потрапила чимала кількість закладів охорони здоров’я.
Нагадаємо, що дія Закону від 03.11.2016 №1728-VIII, який встановив мораторій на планові перевірки суб’єктів господарювання до 31 грудня 2017 року, не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) Державною службою України з питань праці та її територіальними органами.
Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затверджений наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012  № 390. Ним же схвалена форма акту перевірки, в якому по пунктах розписано вимоги трудового законодавства, по яких здійснюється перевірка.
Держпраці звертає особливу увагу на те, що роботодавець зобов’язаний оформити працівника на роботі у встановленому порядку з першого дня виконання ним трудової функції, тобто видати відповідний наказ та повідомити органи фіскальної служби, забезпечити достовірний облік виконаної працівником роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, виплачувати заробітну плату працівникам регулярно не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснювалася виплата, оплачувати роботу в надурочний час, у святковий і неробочий день у подвійному розмірі, проводити розрахунок в день звільнення, а також здійснювати інші виплати, передбачені чинним законодавством. Підвищення розміру мінімальної заробітної плати (3200грн.) не може бути підставою для переведення працівника на неповний робочий час чи звільнення працівника.
Одними з найпоширеніших порушень Закону України «Про відпустки», на які звертають увагу під час перевірки, є виплата відпускних пізніше, як за три дні до відпустки, а працівники письмово повідомляються про дату початку відпустки пізніше як за два тижні.

Статтею 265 Кодексу законів про працю України передбачена відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у вигляді штрафу в разі:
  • фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати ЄСВ та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення ( 96 000 грн);
  • порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі МЗП (9 600 грн);
  • недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі МЗП,  за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (32 000 грн);
  • недотримання встановлених законом гарантій та пільг мобілізованим працівникам - у десятикратному розмірі МЗП, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (32 000 грн);
  • недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі МЗП, встановленої законом на момент виявлення порушення ( 9600 грн);
  • недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю для виявлення неоформлених трудових відносин, - у стократному розмірі МЗП, встановленої законом на момент виявлення порушення (320 000 грн);
  •  порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених вище, - у розмірі однієї МЗП ( 3 200 грн).

Крім зазначених штрафів, у разі виявлення порушень трудового законодавства до адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті безпосередньо винні посадові особи  згідно ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Проінформований –значить захищений.



02 лютого 2017

Суд скасував постанову Уряду №1024 про норматив забезпечення лікарняними ліжками

31.01.2017р. Київським апеляційним адміністративним судом визнано протиправною та скасовано постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення” № 1024 від 25.11.2015 за адміністративним позовом Професійної спілки працівників охорони здоров’я України.
Відповідно до пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» № 7 від 20.05.2013, «скасування» акта суб'єкта владних повноважень означає, що постанова КМУ №1024 не породжувала жодних правових наслідків від моменту її прийняття. 
Дане рішення суду набуло чинності з моменту оголошення.


Довідково: Постановою КМУ №1024 було встановлено новий норматив забезпечення стаціонарними ліжками, а саме 60 ліжок на 10 тисяч населення. До того даний показник передбачав 80 ліжок/10 тис. нас.
На виконання зазначеної постави у 2016 році відбувалися процеси оптимізації ліжкової мережі, що призводили до скорочення штату, а відтак і вивільнення працівників.

Станом на 1 січня 2017 року у Львівській області є 20488 ліжок стаціонарного лікування, що становить 80,7 ліжок  на 10 тис.нас.

13 січня 2017

Роз’яснення щодо правил оплати праці у зв’язку із забезпеченням мінімальної заробітної плати

Мінсоцполітики 12.01.2017р. надав роз’яснення щодо застосування норм Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII „Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України” (далі – Закон) в частині правил нарахування зарплати у різних випадках в контексті забезпечення розміру мінімальної заробітної плати.
Нагадаємо, що згідно постанови КМУ від 28.12.2016 №1037 „Про оплату праці працівників установ, закладів та організацій окремихгалузей бюджетної сфери” з 01.01.2017 посадові оклади (тарифні ставки) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери розраховуються виходячи з посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду, визначеного у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, який у 2017 році  становить 1600 гривень.
         При цьому керівникам установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери з метою недопущення „зрівнялівки” в розмірах заробітної плати доручено забезпечити в межах фонду оплати праці диференціацію заробітної плати працівників, які отримують її  на рівні мінімальної, за рахунок встановлення доплат, надбавок, премій залежно від складності, відповідальності  та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його праці.
         Мінімальна заробітна плата з 1.01.2017р. становить 3200 грн.

Основні вимоги щодо забезпечення мінімального розміру ЗП:

ü При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний час та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. 
У випадку, коли працівнику встановлені доплати за роботу у шкідливих умовах праці, зазначені доплати мають виплачуватись понад розмір мінімальної заробітної плати (3 200 гривень).
Якщо ж умовами оплати праці передбачено підвищення посадових окладів працівників, наприклад, за роботу в установах і організаціях, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, за роботу в певних типах закладів, за роботу у шкідливих та важких умовах праці, то зазначене підвищення враховується до мінімальної заробітної плати.

ü Якщо працівник виконав місячну норму праці, а нарахована йому заробітна плата є нижчою від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, роботодавець зобов’язаний  провести доплату до її рівня, яка виплачується щомісячно одночасно із заробітною платою. 
Якщо ж працівник не виконав місячну норму праці, перебував у відпустці, на лікарняному, працює неповний робочий час  тощо, то оплата його праці проводиться пропорційно виконаній нормі праці.

ü Час простою не з вини працівника оплачується згідно з нормами статті 113  КЗпП не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) без проведення доплати до рівня мінімальної заробітної плати.
        
ü При запровадженні підсумованого обліку робочого часу з обліковим періодом місяць робота понад нормальну тривалість робочого часу за обліковий період оплачується як надурочна і зазначена виплата здійснюється понад розмір мінімальної заробітної плати. 
Якщо робота при підсумованому обліку робочого часу виконується в межах встановленої працівнику тривалості робочого часу,  яка є меншою нормальної тривалості робочого часу, відповідно до графіку роботи, йому нараховується заробітна плата у розмірі не нижчому від мінімальної заробітної плати. 
Для підприємств, на яких встановлено підсумований облік робочого часу,  з метою зменшення годин надурочної роботи та навантаження на фонд оплати праці рекомендується застосовувати такі облікові періоди як півріччя, рік.



12 січня 2017

Скасовано обов'язкове відпрацювання для випускників ВНЗ

З 1 січня 2017 року набрав чинності давноочікуваний Закон України «Про внесення змін до ЗаконуУкраїни "Про вищу освіту" від 6 жовтня 2016 року № 1662-VIII щодо працевлаштування випускників.
Вказаним законом були внесені ряд змін до Закону України "Про вищу освіту", що має неабияке значення для випускників саме навчальних медичних закладів, оскільки галузь охорони здоров’я була чи не єдиною, де дійсно здійснювався обов’язковий розподіл  і працевлаштування випускників за державним замовленням, а  відповідно вони повинні були відпрацювати за скеруванням  три роки.
Зокрема, стаття 64 Закону доповнена нормою, згідно якої випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім військових. Вищі навчальні заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників.
На МОЗ України покладається функція щодо сприяння працевлаштуванню випускників ВНЗ, що належать до сфери його управління, надання випускникам інформації про наявність вакансій у закладах охорони здоров’я  незалежно від форми власності та підпорядкування для можливого працевлаштування.
З іншої сторони, особи, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищах міського типу, мають право на першочергове зарахування до вищих медичних навчальних закладів за державним замовленням. Таким молодим спеціалістам держава відповідно до законодавства має забезпечувати безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.
Таким чином, обов’язкове відпрацювання трьох років для випускників вищих медичних навчальних закладів, які навчалися за рахунок державного замовлення, скасоване.

Втім, вже сьогодні виникають багато питань щодо застосування вказаних норм закону на практиці.  Зокрема,  чи повинні відпрацювати три роки, насамперед у сільській місцевості, особи, які вже працюють, і які уклали відповідну угоду. Як буде визначатися місце проходження інтернатури? З цього приводу напрошуються чіткі роз’яснення МОЗ України.

05 січня 2017

Працівників закладів охорони здоров'я звільнено від подання Е-декларацій



Сьогодні, 5 січня 2017 року, набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016  1798-VIII, пунктом 23) ч.3 Прикінцевих та перехідних положень якого стаття 45 Закону України «Про запобігання корупції» доповнена частиною п’ять наступного змісту:
5. Дія розділу VII цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері соціального обслуговування населення, соціальної та професійної реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників), науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ), культури, мистецтв, відновлення та збереження національної пам’яті, фізичної культури, спорту, національно-патріотичного виховання.

Таким чином, вимоги Закону України «Про запобігання корупції»  щодо фінансового контролю, зокрема подання Е-декларацій,  поширюються лише на  керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня.
 Всі інші посадові особи державних та комунальних закладів охорони здоров’я звільняються  від Е-декларування. Це стосується також і вимог повідомляти Національне агентство запобігання корупції  про відкриття валютного рахунку в установі банку–нерезидента, а також повідомляти про суттєві зміни у майновому стані (придбання активів на суму, що перевищує 50 прожиткових мінімумів).

Нагадаємо, що впродовж 2014-2015 років Львівська обласна організація профспілки працівників охорони здоров’я України неодноразово зверталася до профільного комітету Верховної ради України та народних депутатів із клопотанням звільнити працівників закладів  охорони здоров’я з під дії вимог додо урегулювання конфлікту інтересів та подання декларацій.