Верховний Суд підтвердив законність рішення судів першої та апеляційної
інстанцій про поновлення на роботі завідувача відділення медичного центру
державного підприємства, звільненого на
підставі Закону України «Про запобігання корупції» (надалі –
Закон) у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів, спричиненого роботою близької
особи (рідної сестри) в прямому
підпорядкуванні (постанова від 18.02.2019р. у справі № 490/53/17).
При цьому
Верховний Суд виходив із наступних міркувань.
Обмеження щодо прямого підпорядкування
близьких осіб не поширюються на посадових осіб юридичних осіб публічного права,
а тому сам факт наявності між такими посадовими особами родинних стосунків та
факт їх роботи в одній установі в умовах прямого підпорядкування не є
порушенням вимог антикорупційного законодавства.
Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону безпосередній керівник або керівник
органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з
посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи,
зобов'язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту
інтересів такої особи.
Відповідно до
частини першої статті 29 Закону зовнішнє врегулювання конфлікту
інтересів здійснюється шляхом: усунення особи від виконання завдання, вчинення
дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи
потенційного конфлікту інтересів; застосування зовнішнього контролю за виконанням
особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
обмеження доступу особи до певної інформації; перегляду обсягу службових
повноважень особи; переведення особи на іншу посаду; звільнення особи.
Згідно з
частиною другою статті 34 Закону звільнення особи, уповноваженої на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї
особи з займаної посади в зв'язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється
в разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має
постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, у тому числі
через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного
інтересу.
Правильним є
висновок судів, що керівник не вжив передбачених Законом заходів з метою врегулювання конфлікту інтересів,
зокрема, не запропонував звільненій особі інших вакантних посад.
Доводи
представника відповідача про те, що на момент звільнення позивача
рівнозначні вакантні посади були відсутні, а тому застосування такого заходу
врегулювання конфлікту інтересів як переведення на іншу посаду не було
можливим, не заслуговують на увагу, оскільки Законом не передбачено обов'язок роботодавця пропонувати саме
рівнозначну посаду.
З огляду на
викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився
апеляційний суд, що передбачені Законом та КЗпП підстави для звільнення позивача з посади
завідувача відділенням денного перебування хворих медичного центру відсутні, а
тому наявні правові підстави для задоволення позову.
Доводи
представника відповідача про те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив
про можливість застосування зовнішнього контролю за виконанням особою
відповідного завдання, не спростовує правильність висновку суду про
недотримання порядку врегулювання конфлікту інтересів і незаконності звільнення
позивача з посади.
У касаційній
скарзі зазначено, що суд безпідставно не врахував, що в медичній установі
працюють також інші родичі позивача, а тому звільнення є єдиним можливим
заходом усунення конфлікту інтересів, однак указані доводи не заслуговують на
увагу, оскільки робота близьких осіб в юридичній особі публічного права Законом не заборонена.
P.S. При цьому слід враховувати, що у даній
справі суди встановили, що на час звільнення позивача із посади завідувача відділення
у медичному центрі були наявні інші вакантні посади (як лікарські, так і
середнього медичного персоналу), які не
були запропоновані позивачу для переведення всупереч правилам вжиття заходів з врегулювання конфлікту
інтересів.
Немає коментарів:
Дописати коментар