Медичний ВНЗ має право стягнути з випускника кошти за навчання, якщо він не відпрацював трьох років за направленням

Таку правову позицію встановив Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №607/3681/17-ц про стягнення з випускника на користь державного ВНЗ вартості навчання з огляду на порушення добровільно взятого на себе цивільно-правового зобов'язання відпрацювати три роки відповідно до направлення.

Зокрема, у даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України», попередні судові рішення скасував, а позов зазначеного ВНЗ про стягнення коштів за навчання задовольнив.

Судом було установлено, що 01 вересня 2008 року між ВНЗ та відповідачем укладено типову угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з умовами якої відповідач зобов'язався    прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення  і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за    призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку. Але в установлений строк до 01 серпня 2016 року відповідач не приступив до роботи за направленням на посаду загальної практики - сімейного лікаря Тернопільського міського комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» без поважних причин.  Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року вартість навчання відповідача становить 76 725 грн 86 коп.

Постановляючи рішення, ВС/КЦС виходив з того, що зазначений правочин укладено зі згоди і за домовленістю зі   відповідачем і він відповідає вимогам ЦК щодо свободи договору   (статті 3, 627 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому ВС/КЦС не взяв до уваги доводи про те, що норма ст. 52 Закону України «Про освіту» (у редакції на час вступу відповідача до університету), якою було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, була виключена із Закону України «Про освіту» у зв'язку із прийняттям Закону від 01 липня 2014 року №1556-VII «Про вищу освіту».

Адже, відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, - якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов'язання.

Здається, наведена правова ситуація ще не раз буде предметом судового розгляду, оскільки  кардинально не вирішено питання застосування до правовідносин, що також є цивільно-правовими, норми ст. 53 Конституції України, згідно з якою «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам».

Раніше  у судовій практиці домінувала зовсім інша правова позиція. Так, свого часу ВАСУ  в ухвалі від 17.06.2014 р. у справі № К/800/62070/13  зазначив, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника ВНЗ, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки «відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».

 За даними юридичного інтернет-ресурсу Портал