Конституція - основний вимір медичної реформи

Стаття 49 Конституції України

 Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002}

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

28 червня - День Конституції України

Коли, як не в цей день, в умовах постійного реформування галузі випадає нагода ще раз поговорити про основні засади  правового регулювання української медицини.  Адже від того, яким чином в Основному законі визначено право на медичну допомогу, по суті залежить те, яка  модель системи охорони здоров’я існує в державі.

Таким чином, згідно Конституції України передбачена державна модель системи охорони здоров’я, згідно якого саме на державі лежить обов’язок забезпечити повністю право на медичну допомогу своїм громадянам. І це відповідає також іншим конституційним принципам. Адже Україна є соціальною державою, а людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

На жаль, сьогодні, коли одна концепція реформування змінюється іншою, про Конституцію або не згадують зовсім, а або ж лише як про певну перешкоду для впровадження медичної реформи. Адже, скажімо, встановлення гарантованого рівня медичної допомоги (державного гарантованого пакету медичних послуг), встановлення співоплати чи оплати медичної допомоги для громадян або навіть обов’язкового страхування за їх рахунок є прямим порушенням вимог Основного закону України. Це ж стосуються і побудови нової мережі закладів охорони здоров’я, насамперед на рівні госпітальних округів, якщо це призведе ( а це очевидно)  до скорочення існуючої мережі закладів.

Тому і не дивно, що в Національній стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2020 роки серед короткострокових основних заходів вказується «Необхідно знайти вирішення питання, пов’язаного зі статтею 49 Конституції України, буквальне тлумачення якої виключає проведення будь-якої реформи у сфері охорони здоров’я».

Слід зазначити, що конституційні гарантії на медичну допомогу забезпечені доволі конкретними механізмами їх реалізації шляхом деталізації в інших законах, а також, що головне, встановленням відповідальності, в тому числі і кримінальної, за порушення цих приписів. Інша справа — наскільки вони виконуються.

В цей же час жодного року не була виконана вимога Основ законодавства України про охорону здоров’я про фінансування галузі на рівні, не нижче 10 відсотків національного доходу.

То ж чи винна Конституція?

Більш детальніше про конституційно-правове регулювання системи охорони здоров’я та роз'яснення Конституційного суду України  читайте у статті газети "Ваше здоровя"  Страхова медицина з точки зору Конституції 

В тематичній рубриці «МЕДИЧНА РЕФОРМА» на сторінці Львівського юридичного медичного клубу розміщені основні документи з питань реформування системи охорони здоров’я.