Сьогодні в Україні проходить громадське
обговорення проекту національної стратегії побудови нової системи охорони
здоров’я, схвалені перші програмні
документи, які дають нам певне бачення та окреслюють основні засади майбутньої
реформи галузі: коаліційна угода парламентської більшості, програма діяльності
Кабінету Міністрів України, стратегія сталого розвитку «Україна – 2020», план
заходів МОЗ з їх виконання тощо. Проводяться презентації, прес-конференції, брифінги,
обговорення, інтерв’ю щодо подальшого розвитку української медицини. Одним
словом, всі ми з вами нині стоїмо на порозі нової, чи-то чергової, реформи
системи охорони здоров’я.
Проте, виявляється - медична реформа уже
вступила в дію. Правда лише в законі, чи скоріше, як кажуть, «на папері».
Адже
з початком цього року набрали чинності окремі норми Основ законодавства України
про охорону здоров’я (надалі - Основи), які визначають основні засади медичної
реформи та нової системи охорони здоров’я. Це ті норми, які були прийняті ще в 2011
році Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства
України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від
07.07.2011р. №3611-VI одночасно із прийняттям Закону України «Про порядок
проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій,
Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» № 3612-VI (на даний
час не діє). Різниця між названими актами полягала в тому, що пілотний
експеримент з реформування вступав в силу одразу, а аналогічні норми в Основах
(для всіє території України) - з 1 січня 2015 року.
Вказаними змінами передбачається чітке
розмежування рівнів надання медичної допомоги на первинний, вторинний
(спеціалізований) та третинний (високоспеціалізований), побудова нової мережі та типів закладів охорони
здоров’я, фінансування медичних установ на підставі договорів про медичне
обслуговування, запровадження чіткого механізму надання спеціалізованої та
високоспеціалізованої медичної допомоги виключно за скеруванням лікаря з нижчої
ланки тощо. Для початку необхідно дати загальну характеристику нових змін
Первинна
медична допомога
Відповідно до статті 35-1 Основ первинна
медична допомога повинна
надаватися центрами первинної медичної
(медико-санітарної) допомоги (які є окремими закладами охорони здоров’я), а
також лікарями загальної практики - сімейними лікарями, які провадять
господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці та можуть перебувати з ЦПМСД
у цивільно-правових відносинах. До складу центрів можуть входити як структурні
чи відокремлені підрозділи
фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети.
Таким чином, лікуючим
лікарем з надання первинної медичної
допомоги Основи визначають сімейного лікаря ЦПМСД або лікаря загальної практики - сімейного лікаря, як приватного підприємця, що
безкоштовно обслуговує населення на
підставі укладеного із ЦПМСД договору.
Правда,
прикінцевими положеннями Закону №3611-VI від 07.07.2011р. дозволено до 31
грудня 2019 року надавати первинну медичну допомогу також і дільничним лікарям-терапевтам
та лікарям-педіатрам.
Лікуючий лікар з надання первинної
медичної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Первинна медична допомога надається безоплатно в тих закладах охорони здоров’я, з
якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне
обслуговування населення.
Відповідно до статті 35-2 Основ вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу повинні забезпечувати
чітко визначені типи закладів охорони здоров'я:
в стаціонарних
умовах - багатопрофільні лікарні
інтенсивного лікування, лікарні відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспіси, спеціалізовані
медичні центри;
в амбулаторних умовах -
консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій
та діагностики (консультативно-діагностичні центри).
А головне, на
цьому рівні передбачено створення госпітальних округів, які об’єднують
вищеперелічені установи.
Вторинну
медичну допомогу також
можуть надавати лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної
практики як фізичні особи - підприємці.
Лікуючого лікаря
з надання вторинної медичної
допомоги визначає керівник
відповідного закладу вторинного рівня.
Вторинна медична
допомога надається
безоплатно в тих закладах охорони здоров'я, з якими
головний розпорядник бюджетних
коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.
Важливим
нововведенням є те, що вторинна (спеціалізована) медична допомога надається
відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого
лікаря закладу охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної
(спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Без направлення така
медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно лише тим
пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та
пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку
в закладі охорони здоров'я вторинного рівня, а також пацієнтам, які перебувають у невідкладному
стані.
Третинна
(високоспеціалізована) медична допомога
Відповідно до статті 35-3 Основ надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється
високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони
здоров'я.
Лікуючим лікарем
з надання третинної медичної допомоги є
лікар закладу охорони здоров'я, що забезпечує
надання такої допомоги, який
отримав підготовку за
відповідною спеціальністю і має кваліфікаційну категорію не нижче
першої.
Третинна
(високоспеціалізована) медична допомога
надається безоплатно в закладах охорони здоров'я, з якими укладено
договори про медичне обслуговування населення.
Третинна
(високоспеціалізована) медична допомога
надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого
лікаря з надання первинної чи вторинної медичної допомоги або закладу охорони здоров'я, який забезпечує надання первинної, вторинної
чи третинної медичної допомоги, у тому числі й іншої
спеціалізації.
Без направлення третинна медична
допомога надається лише пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають
на диспансерному обліку у відповідному високоспеціалізованому багатопрофільному
або однопрофільному закладі охорони здоров'я, а також особам, які перебувають у невідкладному стані.
Отже, на законодавчому рівні вступила в
дію та реформа, яка проходила експериментальне випробовування в пілотних
регіонах, а стосовно первинної ланки була навіть впроваджена практично по всій
території України (окрім Львівської області).
Таким чином, без жодних офіційних
висновків щодо попередньої реформи, на всіх рівнях сьогодні уже говорять про
побудову, очевидно, нової чи іншої системи
охорони здоров’я.
Чи, може, це продовження тієї самої
реформи? Наразі невідомо.
Як і не зрозуміло, чому до сих пір не
має офіційної оцінки чи звіту (аналізу) щодо результатів експерименту з
реформування медичного обслуговування, що проводився в пілотних областях.
Адже очевидним було, що з 1 січня 2015
року відповідні норми щодо розмежування рівнів медичної допомоги із зовсім
іншою мережею медичних установ та новими механізмами фінансування, враховуючи при
цьому ще й мораторій на ліквідацію та реорганізацію державних та комунальних
закладів охорони здоров’я (Закон від 23.02.2014р. №772-VII припинив дію з
01.01.2015р.), не будуть виконуватися через цілком зрозумілі та об’єктивні
причини (відсутність часу, політична ситуація в державі тощо). Чому ж тоді
своєчасно не було вжито заходів щодо припинення дії відповідних положень Основ
стосовно нової моделі системи охорони здоров’я або ж принаймні їх
відтермінування? Чи все ж таки ці положення відповідають новій наміченій
медичні реформі? В такому ж випадку постає питання доцільності появи нових
стратегій чи концепцій, якщо реформа уже починає діяти.
Як бачимо більше запитань, ніж
відповідей.
Ну і не слід при цьому забувати, що
чинна стаття 49 Конституції України, яка передбачає безоплатну медичну допомогу
(незалежно від обсягу) та заборону
скорочувати мережу державних та комунальних закладів, є нормою прямої дії і має
найвищу юридичну силу, а відтак повинна виконуватися абсолютно всіма
суб’єктами. Відтак заяви про реформування системи охорони здоров’я, що не
ґрунтуються на конституційних нормах, ведення гарантованого рівня надання
медичної допомоги, приватизацію медичних установ тощо, як мінімум є
передчасними.
А. Олійник, старший викладач кафедри ОУОЗ ЛНМУ ім..
Д.Галицького
Немає коментарів:
Дописати коментар