Зміни до законодавства про відпустки

 

 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22 листопада 2023 року № 3494-IX, яким були внесені ряд змін до КЗпП України, Законів України «Про відпустки» та «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо відпусток.

У зв’язку з цим інформуємо про ключові зміни до зазначених актів законодавства.

 Щодо перенесення вихідних та робочих днів

Стаття 67 КЗпП України доповнена новим положенням, згідно з яким перенесення вихідних та робочих днів, крім випадків, встановлених КЗпП України, визначається трудовим та/або колективним договором. У разі відсутності відповідного положення у трудовому та/або колективному договорі перенесення вихідних та робочих днів здійснюється за наказом (розпорядженням) роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Таким чином, законодавець надав право роботодавцю згідно з умовами колективного договору чи за погодженням з профспілкою переносити вихідні та робочі дні. Раніше, на законодавчому рівні не було передбачено механізму переносу днів з ініціативи підприємства, установи, організації  (окрім передбачених випадків за рекомендаціями Уряду).

 

Щодо визначення  тривалості окремих видів відпусток

Змінами до ст. 76 КЗпП, ст. ст. 5, 16-1 Закону України «Про відпустки» передбачено,  що тривалість відпусток поряд із Законом «Про відпустки», іншими законами та нормативно-правовими актами України може визначатися також трудовим та/або колективним договором.

Насамперед це стосується щорічних додаткових відпусток та відпустки для підготовки  та участі у змаганнях.

 

Щодо підстав надання відпустки при народженні дитини

ü  Передбачено, що відпустка  при народженні дитини тривалістю  до 14 календарних днів  (ст. 77-3 КЗпП України ст. 19-1 Закону України «Про відпустки») може бути надана не пізніше трьох місяців з дня народження дитини.

ü  Як і раніше, така відпустка може бути надана також батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Проте вищевказані факти, згідно із внесеними змінами, мають підтверджуватися заявою матері дитини та свідоцтвом про народження дитини, в якому зазначена відповідна інформація про батька дитини.

ü  Відпустка бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати (батько) якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком), надається на підставі заяви одинокої матері (одинокого батька) дитини.

 

Щодо грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки

Мобілізованим працівникам, які увільнені від роботи (дія трудового договору продовжується),  отримали право на компенсацію невикористаних відпусток без звільнення з роботи.

Зокрема, відповідно  до ч.2 ст. 83 КЗпП України, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про відпустки»,  працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їхнім бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Водночас  відповідна заява має бути подана не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу.

Таким чином, вказана норма про компенсацію не може бути застосована щодо тих працівників, які були мобілізовані раніше.

 

Щодо відпусток без збереження заробітної плати

Внесені зміни до ст.84 КЗпП України, ст. 26 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які визначають тривалість відпусток без збереження заробітної плати.

ü Як і раніше, за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але відтепер - не більше 30 календарних днів на рік (замість 15 днів).

ü На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку, зазначеного вище (30 днів). Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Така відпустка може надаватися на час:

-          загрози поширення епідемії, пандемії,

-          необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством;

-          у разі виникнення загрози збройної агресії проти України,

-          надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру.

Отже, як і раніше, у період воєнного стану за згодою сторін може надаватися відпустка без збереження заробітної плати і більшої тривалості ніж 30 календарних днів .

ü Починаючи з 24 грудня 2023 року, час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, наданих як за сімейними обставинами, так і з врахуванням збройної агресії проти України згідно із ст. 26 Закону України «Про відпустки», не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п.4 ч.1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».

Раніше таке правило діяло лише щодо відпустки без збереження заробітної плати, яка давалася на вимогу ВПО чи працівника, який перебуває за кордоном, тривалістю  не більше 90 днів згідно з ч.4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Причому такий вид відпустки без збереження заробітної плати і надалі застосовується у період воєнного стану.

ü Таким чином, тепер до стажу роботи, що дає право  на щорічну основну відпустку, зараховується час перебування працівника лише у відпустці без збереження заробітної плати, що надана на підставі ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Відповідно, час перебування працівника  у відпустці без збереження заробітної плати, наданої, наприклад, у зв’язку із карантином чи воєнним станом згідно ст. 26 Закону України «Про відпустки», у період до 24.12.2023 буде зараховуватися до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, а після 24.12.2023 – ні.

ü Стаття 25 Закону України «Про відпустки», яка регулює підстави надання відпустки без збереження заробітної плати на вимогу працівника доповнена новим пунктом 20). Зокрема, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, - тривалістю до 60 календарних днів. Період такої відпустки буде зараховуватися до страхового (пенсійного) стажу.

 Відпустка на час профспілкового навчання

На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів з компенсацією середньої заробітної плати за рахунок профспілкової організації, за рішенням якої працівник направлений на профспілкове навчання (ст. 252 КЗпП України).

 Щодо змін в частині надання відпусток та їх обмеження у період воєнного стану

Найбільш неоднозначні та суперечливі  норми внесені до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

ü Як і раніше, у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік (ця норма залишилася без змін).

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Водночас до ч.1 ст. 12 цього Закону внесена зміна, згідно з якою за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

ü  У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

ü  Вказані положення про надання невикористаних відпусток без збереження зарплати  не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

ü  Доповнено перелік робіт, на яких може бути відмовлено у наданні відпустки взагалі. Так, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт не лише на об’єктах критичної інфраструктури, але й до робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Враховуючи, що вищевказані норми про заміну невикористаної відпустки на відпустку без збереження заробітної плати є незрозумілими, позбавлені чіткого механізму їх реалізації, порушують права працівників, оскільки відпустка без збереження зарплати надається за заявою працівника і працівник уже заробив оплачувану відпустку, переконливо рекомендуємо  уникати випадків їх застосування на практиці.

 

Атестацію лікарів зупинено, дію кваліфікаційних документів продовжено

 

Щодо терміну дії сертифіката-спеціаліста та посвідчення про кваліфікаційну категорію 

у період воєнного стану

 17 листопада 2023 року набрав чинності наказ МОЗ України  №1555 від 31.08.2023 «Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства охорони здоров'я України», яким внесені зміни  до актів МОЗ України щодо терміну дії сертифіката-спеціаліста та посвідчень про кваліфікаційну категорію лікарів, інших спеціалістів та фахівців у сфері охорони здоров’я, строк яких сплив у період дії воєнного стану, а також окремих питань атестації.

 Щодо продовження строку дії кваліфікаційних документів

Згідно з новою редакцією пункту 11 наказу МОЗ України від 22.02.2019 № 446 «Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів» встановлено, що строк дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, який сплив у період дії воєнного стану, подовжується на період дії воєнного стану та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування (раніше термін дії вказаних документів продовжувався на 1 рік).

 Аналогічні зміни щодо продовження терміну дії кваліфікаційних документів внесені і щодо інших категорій спеціалістів та фахівців у сфері охорони здоров’я, зокрема:

провізорів (пункт 4 наказу МОЗ від 12.12.2006 №818 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів»);

середнього медичного персоналу (пункт 8 наказу МОЗ України від 23.11.2007 №742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою»);

професіоналів з вищою немедичною освітою (пункт 8 наказу МОЗ України від 12.08.2009 № 588 «Про атестацію професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у сфері охорони здоров'я»).

 Відповідно, визнано таким, що втратив чинності, наказ МОЗ України від 04.08.2022 №1415 «Про особливості атестації працівників сфери охорони здоров'я та продовження терміну дії сертифікатів спеціаліста, посвідчень про кваліфікаційну категорію в період дії воєнного стану», згідно з яким термін дії сертифікатів лікаря (провізора)-спеціаліста, сертифікатів спеціаліста, посвідчень про кваліфікаційну категорію, який спливає у період дії воєнного стану, та посвідчень лікарів про кваліфікаційну категорію, які планували пройти атестацію протягом року після закінчення п’ятирічного строку з дати попередньої атестації, продовжувався на 1 рік наказом керівника закладу охорони здоров’я за місцем роботи.

Таким чином, починаючи з 17 листопада 2023 року відпала необхідність виносити накази про продовження терміну дії сертифіката чи посвідчення про кваліфікаційну категорію на 1 рік, оскільки їх строк продовжується автоматично на весь період воєнного стану та трьох місяців після його закінчення.

 

Щодо атестації у період воєнного стану

Наказом МОЗ України  №1555 від 31.08.2023 установлено також (аналогічні норми приймались і раніше), що на період дії воєнного стану в Україні атестації на підтвердження звання лікаря (провізора)-спеціаліста, на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій лікарям (провізорам), на підтвердження звання спеціаліста та на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій професіоналам з вищою немедичною освітою, які працюють у сфері охорони здоров'я, на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій молодшим спеціалістам з медичною освітою та фармацевтам не проводяться.

Втім не проведення атестації автоматично не призупиняє дію положень законодавства щодо проходження, наприклад лікарями, заходів безперервного професійного, а також подання  особистого освітнього портфоліо до відділу кадрів відповідно до вимог наказу МОЗ України від 22.02.2019 № 446. Водночас мінімальна кількість балів БПР, які необхідно набрати за відповіді роки воєнного стану, очевидно, буде ще МОЗ коригуватися.

Крім того, обмеження частки балів професійного розвитку за дистанційною формою навчання, передбачені у пункті 2.4 додатка 4 до Порядку проведення атестації лікарів, затвердженого цим наказом, не розповсюджуються на обов'язковий щорічний мінімум балів для чергової атестації до 2024 року (пункт 11 наказу МОЗ України від 22.02.2019 № 446 «Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів»).

 Щодо підтвердження володіння державною мовою

Наказом МОЗ України  №1555 від 31.08.2023 внесені зміни до наказів МОЗ України  від 22.02.2019 № 446 «Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів» (пункт 11),  від 12.12.2006 №818 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів» (пункт 8), від 23.11.2007 №742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою»(пункт 8), від 12.08.2009 № 588 «Про атестацію професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у сфері охорони здоров'я», згідно з якими після відновлення атестацій до атестаційної комісії подається копія документа, що засвідчує рівень володіння державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Вказані вимоги стосуються як лікарів, так і молодших спеціалістів з медичною освітою, провізорів, фармацевтів, а також професіоналів з вищою немедичною освітою.

Так, згідно з положеннями статті 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» до категорій осіб, які зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків відносяться також медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я; посадові та службові особи підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності.

Водночас рівень володіння державною мовою працівниками закладів охорони здоров’я засвідчується документом про повну загальну середню освіту за умови, що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета (дисципліни), або державним сертифікатом про рівень володіння державною мовою, що видається Національною комісією зі стандартів державної мови. Тобто  рівень знання української мови не обов’язково посвідчувати державним сертифікатом.

Затверджені документи про Наглядову раду ЗОЗ

 

Постановою КМУ від 21.11.2023 № 1221 на виконання ст. 24 Основ законодавства України про охорону здоров’я затверджено Порядок утворення наглядової ради закладу охорони здоров’я та Типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я. Передбачено, що наглядова рада утворюється у державних та комунальних закладах охорони здоров’я, які надають спеціалізовану медичну допомогу, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. За рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) наглядова рада може утворюватися також в інших закладах охорони здоров’я відповідно до цього Порядку.

 Наглядова рада утворюється за рішенням власника закладу. Кількість членів наглядової ради визначається залежно від статусу ЗОЗ у спроможній мережі відповідного госпітального округу і становить:

від 5 до 7 осіб - для загального ЗОЗ та/або іншого ЗОЗ;

від 7 до 11 осіб — для кластерного ЗОЗ;

від 11 до 15 осіб — для надкластерного ЗОЗ.

Наглядова рада складається з представників власника — від 2 до 7 осіб та незалежних членів наглядової ради — від 3 до 8 осіб.  Наглядова рада, в якій кількість представників власника перевищує кількість незалежних членів наглядової ради, не є правоможною.

 Незалежні члени наглядової ради обираються за конкурсом, для проведення кого  власник закладу утворює конкурсну комісію та затверджує її склад.

Строк повноважень члена наглядової ради (як представників власника, так i незалежних членів наглядової ради) становить п’ять років, але може бути меншим у зв’язку з плановою ротацією.

Одна і та сама особа (як представник власника, так і незалежний член наглядової ради) не може бути членом наглядової ради більше двох строків підряд.

Особа не може бути одночасно членом наглядової ради більше п’яти закладів охорони здоров’я в одному госпітальному окрузі.

Для забезпечення безперервності діяльності наглядової ради проводиться планова ротація її членів, яка передбачає щорічне оновлення однієї п’ятої частини загальної кількості членів наглядової ради.

До повноважень наглядової ради відносяться, зокрема:

ü погодження стратегічного, річного планів діяльності ЗОЗ, затвердження показників ефективності діяльності та створення системи контролю за їх досягненнями;

ü надання пропозицій до проектів фінансового плану ЗОЗ;

ü погодження принципів формування організаційної структури ЗОЗ, внесення пропозицій щодо оптимізації організаційної структури за напрямами діяльності;

ü подання пропозицій власникові ЗОЗ (уповноваженому ним органу) щодо звільнення з посади керівника ЗОЗ, умов контракту з ним, матеріальної винагороди за ефективне управління закладом охорони здоров’я та матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду;

ü  виявлення та врегулювання реальних та/або потенційних конфліктів інтересів керівника ЗОЗ і членів наглядової ради закладу охорони здоров’я, а також інформування власника закладу про виявлені порушення;

ü надання згоди на вчинення правочину, щодо якого наявна заінтересованість;

ü утворення підрозділу внутрішнього аудиту ЗОЗ;

ü прийняття рішення про необхідність проведення зовнішнього аудиту ЗОЗ ;

ü погодження положення про запобігання конфлікту інтересів у ЗОЗ  та затвердження правил ділової етики;

ü створення системи контролю за дотриманням норм етики та деонтології, вимог законодавства і прав пацієнтів під час здійснення медичного обслуговування, а також за своєчасним, достовірним i повним розкриттям інформації, яка підлягає оприлюдненню ЗОЗ відповідно до законодавства;

ü погодження внутрішніх положень та порядків, що мають системний характер, зокрема:  положення про преміювання працівників за підсумками роботи закладу охорони здоров’я;

ü інформування власника закладу про недоліки діяльності такого закладу тощо.

 Крім того, вказаною постановою внесені зміни до інших постанов Уряду, зокрема:

від 28 березня 2018 р. № 391 “Про затвердження вимог до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення”;

від 21 серпня 2019 р. № 792 “Про затвердження Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типових форм контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я”.

Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1077 “Про спостережну раду закладу охорони здоров’я та внесення змін до Типової форми контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я”.

!!! Слід звернути увагу, що наявність діючої наглядової ради (для державних та комунальних ЗОЗ, які надають  спеціалізовану медичну допомогу) є однією з вимог до надавача послуг з медичного обслуговування населення, що є обов’язковою умовою для укладення договору з НСЗУ. Проте у цій частині вказані зміни набирають чинності лише через шість місяців після закінчення воєнного стану.

 

 

 

Зміни щодо анктикорупційного декларування

 

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» від 20.09.2023 року №3384-IX (Закон про відновлення декларування), який набрав чинності  12 жовтня 2023 року, відновлено обов’язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація) відповідно до ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – закон про корупцію). Нагадаємо, що раніше, на період воєнного стану, антикорупційне декларування було добровільним (усі неподані під час воєнного стану декларації слід було подати після його припинення).

Що потрібно знати для посадових осіб державних та комунальних закладів охорони здоров’я?

Ключові зміни Закону щодо відновлення декларування:

 Починаючи з 12 жовтня 2023 року,  здійснення заходів фінансового контролю, передбачених розділом VII Закону про корупцію, зокрема подання антикорупційних декларацій відновлюється у повному обсязі та здійснюється у порядку та строки, визначені цим законом (у тому числі з урахуванням особливостей, встановлених для окремих категорій). Наприклад,  щорічну декларацію за 2023 рік слід подати до 1 квітня 2024 року.

Особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію відповідно до ст. 45 Закону про корупцію, і кінцевий строк для подання яких настав до 12 жовтня 2023 року, подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року. Наприклад, неподані щорічні декларації  за 2021 та 2022 роки, слід подати до 31.01.2024.

Декларації, подані під час дії воєнного стану до 12 жовтня 2023 року, вважаються такими, що були подані на виконання обов’язку, передбаченого ст.45 Закону про корупцію. При цьому суб’єкти декларування, які подали такі декларації, мають право протягом 14 днів (починаючи з 12.10.2023) звернутися до НАЗК щодо подання виправленої декларації за відповідний звітний період. НАЗК забезпечує можливість подати виправлену декларацію за відповідний звітний період протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем одержання відповідного звернення суб’єкта декларування.

Важливо!!! Закон про корупцію було доповнено новою категорією суб’єктів, на яких покладено обв’язок подавати декларацію, а саме:

 - голови та члени лікарсько-консультативних комісій;

- голови та члени медико-соціальних експертних комісій;

- голови, їх заступники, члени та секретарі позаштатних постійно діючих військово-лікарських і лікарсько-льотних комісій (п.п. ґ) п.2 ч.1 ст. 3, ст. 45 Закону про корупцію).

 До суб’єктів декларування у юридичних особах публічного права (які повинні подавати декларацію) належать, зокрема:

Серед посадових осіб державних та комунальних закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері охорони здоров’я (згідно з роз’ясненнями НАЗК, сюди слід включати і комунальні некомерційні підприємства):

- керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня,

- голови та члени лікарсько-консультативних комісій,

- голови та члени медико-соціальних експертних комісій,

- голови та члени військово-лікарських комісій.

Серед посадових осіб державних та комунальних закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері освіти:

 - керівники вищих навчальних закладів та їх заступники.

Серед посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері науки:

 - президенти Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перші віце-президенти, віце-президенти та головні учені секретарі НАНУ Національної та національних галузевих академій наук, інші члени Президії НАНУ та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами НАНУ та національних галузевих академій наук,

- керівники науково-дослідних інститутів та інших наукових установ.

 

Види та строки подання декларацій передбачені статтею 45 Закону про корупцію:

Щорічна декларація – подається до 1 квітня за минулий рік, протягом строку здійснення діяльності (зайняття посади), яка передбачає обов’язок подання декларації. Подається також особами, які були звільнені з відповідної посади, наступного року до 1 квітня після припинення такої діяльності (декларація після звільнення).

Декларація при звільненні – подається протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності (зайняття посади), з якою пов'язаний обов’язок декларування - за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Декларація кандидата на посаду – подається до призначення або обрання на відповідну посаду - за минулий рік. Голови та члени лікарсько-консультативних і медико- соціальних експертних комісій, а також голови, їх заступники, члени та секретарі позаштатних постійно діючих військово-лікарських і лікарсько-льотних комісій подають декларацію за минулий рік протягом 10 календарних днів з дня включення до складу відповідної комісії.

 

 Роз’яснення стосовно декларування розміщені у Базі знань НАЗК. Отримати додаткову консультацію можна, направивши офіційного листа на електронну пошту info@nazk.gov.ua або за телефоном контакт-центру (044) 200-06-94. Відповіді на найпоширеніші технічні питання роботи з Реєстром декларацій розміщені за посиланням.

Зміни до ДКХПП випуск 78

 

МОЗ затвердило масштабні зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників

Наказ МОЗ від 10.10.2023 № 1769 вніс зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій (ДКХП) працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я»

МОЗ наказом «Про затвердження змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я» від 10.10.2023 № 1769 внесло зміни до ДКХП 78. 

https://medplatforma.com.ua/images/70210/DKHP.pdf

МОЗ додало до ДКХП 78 кваліфікаційну характеристику терапевта мови і мовлення. У новій редакції виклало кваліфікаційні характеристики за такими посадами:

• генеральний директор центру контролю та профілактики хвороб — головний державний санітарний лікар;
• лікар-трансфузіолог;
• лікар-бактеріолог;
• лікар-вірусолог;
• лікар-мікробіолог-вірусолог;
• лікар-паразитолог;
• лікар-лаборант;
• лікар-лаборант-генетик;
• лікар-лаборант-гігієніст;
• лікар-лаборант-гігієніст з дослідження фізичних факторів навколишнього середовища;
• лікар-лаборант-гігієніст з дослідження хімічних факторів навколишнього середовища;
• лікар-лаборант-імунолог;
• лікар-лаборант з клінічної біохімії;
• ерготерапевт;
• фізичний терапевт;
• бактеріолог;
• біохімік;
• вірусолог;
• генетик;
• імунолог;
• цитоморфолог;
• мікробіолог;
• паразитолог;
• помічник лікаря-епідеміолога;
• фельдшер санітарний;
• асистент ерготерапевта;
• асистент фізичного терапевта.

Деякі посади ще й перейменували. Зокрема, лаборант клінічної діагностики став цитоморфологом.

Кваліфікаційну характеристику заступника головного державного санітарного лікаря із ДКХП 78 виключили.

Кваліфікаційні характеристики лікаря з лікувальної фізкультури, лікаря з лікувальної фізкультури і спортивної медицини, лікаря-фізіотерапевта та лікаря-онколога дитячого діятимуть лише до 1 січня 2026 року.

Деякі лікарі тепер зобов'язані надавати трансфузійну допомогу, а частина фельдшерів і медсестер — виконувати вимоги про безперервний професійний розвиток. Ознайомтеся з повним переліком змін до ДКХП 78:

Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише за письмового дозволу редакції сайту Медична справа
Джерело: https://medplatforma.com.ua/news/70210-moz-zatverdilo-zmini-do-dovidnika-kvalifikatsiynikh-kharakteristik-profesiy-pratsivnikiv?utm_source=facebook&utm_medium=social&utm_campaign=fb_post_med_12.10.2023_1?fbclid=IwAR0ZlgHxviZIbZkiXBM4-Q9q5_0Mam5aF-eohJUlu2Lcfb0ZeWOcXz32O-8

 

28 червня - День Конституції України

Стаття 49 Конституції України

 Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002}

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Конституція - Основний закон держави.

Конституція - основний вимір ситсеми охорони здоров'я.

Конституційний суд України у своєму рішенні № 10-рп/2002 від 29.05.2002  в рамках тлумачення ст. 49 Конституції України встановив ряд чітких правових висновків щодо того, як слід правильно розуміти конституційне положення про право на безплатну медичну допомогу. Зокрема:

√ У   державних  та  комунальних  закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та  без  попереднього,  поточного  або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

√  Поняття медичної  допомоги,  умови  запровадження   медичного страхування,  у  тому числі державного,  формування і використання добровільних медичних фондів,  а також  порядок  надання  медичних  послуг,  які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах  охорони  здоров'я  та  перелік таких послуг мають бути визначені законом.

√  Запровадження  державного   медичного   страхування не суперечитиме конституційному припису лише у тому разі,  коли платниками обов'язкових страхових платежів (внесків)   будуть   організації,   установи,  підприємства,  інші господарюючі суб'єкти,  які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) з громадян у  системі  державного  медичного  страхування  не   відповідатиме конституційному положенню, оскільки буде однією з форм оплати за надання  їм  допомоги  у  державних  і  комунальних закладах охорони здоров'я.

√  Конституція України  не забороняє   можливості   надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за  термінологією  Всесвітньої  організації  охорони  здоров'я  - "медичних послуг другорядного значення", "парамедичних послуг"), у зазначених закладах за окрему плату. Проте, перелік таких  платних послуг не може вторгатися  у  межі  безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог п.6  ч. 1 ст.  92  Конституції  України  має встановлюватись законом.

 √ Неприйнятними  з позицій припису статті  49 Конституції України є встановлення  якихось  меж  безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня,  надання такої допомоги  лише  неспроможним  верствам  населення  чи  "у  рамках, визначених  законом"  тощо.  Це  суперечить  положенням  статті 3, частини третьої  статті  22  та  низки  інших  статей  Конституції України.  Безоплатна медична допомога,  передбачена Конституцією України,  повинна  надаватись  всім громадянам  у повному обсязі,  тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров'я.

В тематичній рубриці «МЕДИЧНА РЕФОРМА» на сторінці Львівського юридичного медичного клубу розміщені основні документи з питань реформування системи охорони здоров’я.