Таким чином,
відійшла в минуле ціла епоха правового регулювання умов і обмежень роботи за сумісництвом
у державних та комунальних закладах охорони здоров’я (зокрема, обмежень щодо
тривалості робочого часу сумісників (не більше «як півставки», заборони роботи
за сумісництвом для окремих категорій працівників, додаткової підстави
звільнення сумісника (якщо приймають на роботу працівника, для якого це буде
основне місце праці) тощо).
На даний час питання роботи за сумісництвом в основному регулюються статтею
102-1 КЗпП України. Так, сумісництвом вважається виконання
працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового
договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві,
в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують
заробітну плату за фактично виконану роботу.
Немає коментарів:
Дописати коментар